Корзина
38 отзывов
+38(067)748-94-96
Контакты
Юридическая консультация Адвокат Киев — 20 лет судебной практики
Наличие документов
Знак Наличие документов означает, что компания загрузила свидетельство о государственной регистрации для подтверждения своего юридического статуса компании или физического лица-предпринимателя.
+38067748-94-96
+38093771-16-47
+38044361-87-92
+38094926-57-92
Адвокат Киев
УкраинаКиевработаем во всех районах Киева - прием в офисах и выезд адвокатов
648-578-883advokatkieva
Карта

Правила посвідчення заповітів

Правила посвідчення заповітів

Порядок посвідчення заповіту

Порядок посвідчення нотаріусами заповітів регламентується нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 та іншими нормативними актами.


У цивільному праві поняття заповіту є багатозначним, розглядається і як правочин, і як вид і підстава спадкування, і як розпорядження фізичної особи на випадок смерті.


Згідно ст.1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте роз порядженная фізичної особи на випадок свої смерті. Його значення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу майна, майнових прав та обов’язків до певних осіб, який буде існувати після смерті заповідача.


Як правочин заповіт характеризується тим, що є одностороннім, тобто вчиняється стороною, яка зазвичай представлена однією особою, за винятком спільного заповіту подружжя, в якому спадкодавець представлений двома особами – чоловіком і дружиною. Заповіт є правочином майнового характеру, тобто його змістом є розпорядження майном і майновими правами, зроблене заповідачем. Між тим, включення до заповіту різного роду немайнових розпоряджень безпосередньо не робить заповіт недійсним. Ці твердження справедливі і для сучасного цивільного права України. Має право на існування і заповіт, який містить лише розпорядження немайнового характеру.

Суб’єктом заповіту може бути тільки фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто особи, обмежені в цивільній дієздатності або ж визнані судом недієздатними, права на заповіт не мають. Причому законодавець пов’язує право на заповіт саме із повною цивільною дієздатністю, а не з віком досягнення повноліття. Тому мають право на заповіт і неповнолітні, яким надана повна цивільна дієздатність (ст.35 ЦК), або ті, що взяли шлюб до досягнення повноліття (ч.2 ст.34 ЦК). Не має права на заповіт неповнолітній, якого суд обмежив або позбавив права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами (ч.5 ст.32ЦК). Сутність юридичної конструкції заповіту визначає, що його суб’єктом може бути тільки фізична особа, тому неприпустимими є заповіти юридичних осіб та інших учасників цивільних відносин. Через норми ч.1 ст.1257 ЦК заповіт, складений особою, яка не мала на це права, є нікчемним.


Наступною особливістю є суто особистий характер його укладання, що виключає будь-яке представництво в цій сфері. Представники, які діють на підставі довіреності або на іншій підставі, не вправі укладати заповіти від імені осіб, яких вони представляють. Це правило стосується зміни і скасування заповіту. Наприклад, опікун не може скасувати заповіт недієздатного підопічного, укладений ним у той період, коли він був повністю дієздатним. Не можуть бути посвідчені довіреності, в яких міститься право представника на укладення, зміну або скасування заповіту від імені довірителя.


Слід сказати, що право на заповіт є невідчужуваним правом фізичної особи, елементом її цивільної правоздатності. Законодавство України виходить з неприпустимості будь-яких обмежень права на заповіт. Наприклад, іпотекодавець має право заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, а правочин, що обмежує право іпотекодавця заповідати передане в іпотеку нерухоме майно, є нікчемним (ч.4 ст.9 Закону України «Про іпотеку»).


Особа не може ні обмежити себе в праві на заповіт, ні відмовитися від цього права. Внесення відповідного положення до правочину тягне за собою його нікчемність (ч.1 ст.27 ЦК).


Реалізуючи право на заповіт, заповідач має можливість заповідати майно будь-яким особам, на свій розсуд визначати частки спадкоємців у спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не зазначаючи причини такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження, передбачені ст.1235 ЦК України, скасувати або змінити заповіт.


Зміст заповіту становлять розпорядження заповідача щодо його майнових прав та обов’язків. Оскільки склад спадщини визначається на час її відкриття, то не має значення, чи були вказані у заповіті майнові права та обов’язки на момент складення заповіту (ст.1236 ЦК України). Отже, при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається надання доказів про наявність у нього певного майна, яке вказане у заповіті. Якщо назване у заповіті майно на момент відкриття спадщини втрачене, відчужене тощо, то у цій частині заповіт буде недійсним.


Заповідач сам вирішує: заповісти все своє майно чи тільки його частину. Якщо у заповіті згадується тільки частина майна, яке належить спадкодавцю, то решта – розподіляється між спадкоємцями за законом (ст.ст.1261-1265 ЦК України). Проте не спадкують незаповідану частину майна ті спадкоємці за законом, які заповітом позбавлені права на спадкування (ч.2 ст.1235 ЦК України).


Згідно зі ст.1237 ЦК України заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ, тобто адресоване спадкоємцю розпорядження, яким на останнього покладається обов’язок вчинити певну дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів). Сенс заповідального відказу полягає в тому, щоб з усієї сукупності майнових прав та обов’язків, які складають спадщину, відокремити для відказоодержувача якесь право чи кілька прав, але без передачі йому пропорційної частини обов’язків.


Зі змісту ст.1237 ЦК України випливає, що суб’єктами виконання заповідального відказу можуть бути спадкоємці як за заповітом, так і за законом, щодо яких складено заповіт. Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи: як спадкоємці за законом, так і сторонні особи.


Права відказоодержувача мають особистий характер, тому з його смертю, що сталася до відкриття спадщини, заповідальний відказ втрачає свою чинність. Можливості підпризначення відказоодержувача законом не передбачено.


Як показує практика, найбільш поширеним заповідальним відказом є надання права проживання у квартирі або жилому будинку, який заповідається, певній особі.
Згідно з ч.2 ст.1238 ЦК України відказоодержувач отримує лише право користування майном, зазначеним у заповідальному відказі, а тому не може розпоряджатися ним – продавати, заповідати або іншим чином передавати ще якійсь особі.


Заповідач може обумовити виникнення прав на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, котра має існувати на час відкриття спадщини. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало (ст.1242 ЦК України).


Згідно ст.1244 ЦК України заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений в заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті (ст.1242 ЦК України).


Згідно ст.1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. При цьому час складання заповіту має бути зазначений в самому тексті заповіту (до підпису заповідача), а в посвідчувальному написі зазначається час підписання заповіту заповідачем, що має бути пізнішим, ніж час складання.


Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України.


         Якщо у  населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного,  може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. Також право на посвідчення заповітів мають консульські установи України (ст.ст.37, 38 Закону України «Про нотаріат»).


       Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі,  іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, директором або головним  лікарем  будинку для осіб похилого віку та інвалідів.


    ​Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському,  річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.


    ​Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або  іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
    ​Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових   частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його  сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
    ​Заповіт особи, яка тримається  в  установі  виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи.
 ​Заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
​Заповіти осіб,  зазначених у частинах першій ― шостій цієї статті, посвідчуються при свідках.  
     ​До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами, застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу.
  Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами, визначеними у частинах першій ― шостій цієї статті, прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.
  У заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача.
  При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.


  Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.


  Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Тобто заповідач перед своїм підписом на заповіті повинен зазначити «Заповіт прочитано вголос і власноручно підписано» і це не повинно бути надруковано в тексті заповіту за допомогою технічних засобів, оскільки не узгоджується з вимогами ч.2 ст.1248 ЦК України.


  Відповідно до пункту 10 глави 9 розділу 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачає, що особа, яка не володіє мовою, якою виготовлено документ, підписується тією мовою, якою вона володіє. Але факт підписання заповідачем заповіту російською мовою може свідчити про те, що заповідач взагалі не володіє мовою, якою складено заповіт, а нотаріус не вжив належних заходів для перекладу заповіту на мову, якою володіє заповідач. Зазначене може призвести до визнання заповіту недійсним, оскільки заповідач не розумів значення сформульованого в заповіті волевиявлення. Таким чином, якщо заповідач власноручно написав фразу про прочитання ним заповіту російською мовою «завещание прочитано мною вслух», а також російською мовою він зазначив своє прізвище, ім’я та по батькові, то в посвідчувальному написі необхідно зазначити про засвідчення вірності усного перекладу тексту заповіту нотаріусом або здійснити письмовий переклад тексту заповіту на російську мову та його засвідчити.


  Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Деякі нотаріуси  зазначають в тексті заповіту, що заповіт підписаний за дорученням заповідача.
  Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача.  
  Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст статті 1241 Цивільного кодексу України про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 Цивільного кодексу України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору (п.п.1.3-1.9 п.1 глави 3 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
 

 

facebook twitter

Адвокат по спадкуванню Олена Чорна

Предыдущие статьи