Корзина
38 отзывов
+38(067)748-94-96
Чи можна звернутися до суду з позовом на суддю або суд
Контакты
Юридическая консультация Адвокат Киев — 20 лет судебной практики
Наличие документов
Знак Наличие документов означает, что компания загрузила свидетельство о государственной регистрации для подтверждения своего юридического статуса компании или физического лица-предпринимателя.
+38067748-94-96
+38093771-16-47
+38044361-87-92
+38094926-57-92
Адвокат Киев
УкраинаКиевработаем во всех районах Киева - прием в офисах и выезд адвокатов
648-578-883advokatkieva
Карта

Чи можна звернутися до суду з позовом на суддю або суд

Чи можна звернутися до суду з позовом на суддю або суд

Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа).

Позов до судді про завідомо неправосудне рішення

Витяг з ухвали суду :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної  та моральної шкоди, заподіяної причинно-наслідковим зв'язком завідомо неправосудним судовим рішенням Н-ського районного суду міста Києва у цивільній справі.    

Ухвалою суду у відкритті провадження відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивачі просять ухвалу скасувати, матеріали цивільної справи повернути до іншого суду міста Києва для відкриття провадження та розгляду її по суті.

Позивач посилаючись на порушення суддею норм процесуального права, так як йому Конституцією України надано право на звернення до суду і відмова від цього права є недійсною та вважає, що відповідачем у цивільних справах може бути не тільки суд, але і суддя.

 Судом другої інстанції звзначено:

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суддя виходив з того, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, так як відповідно до діючого законодавства суд не може виступати у якості відповідача у даній справі.

Колегія суддів вважає такий висновок судді  правомірним.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 1516 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституції України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані та Верховний Суд України.

Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

За таких обставин, слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України у справі за № 6-3139цс16 від 01.03.2017 року, що в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Крім того, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади», виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв за таким предметом.

Згідно п. 57 висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи Консультативна рада європейських судів також вказує на те, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Таким чином, розгляд судом позовних вимог, предметом яких є по суті оскарження процесуальних рішень суду, пов'язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007р. роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченими процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

З огляду на викладене, суддя першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки даний позов, заявлений до Н-ського районного суду м. Києва, не підлягає  розгляду в порядку цивільного судочинства.

 

facebook twitter
Предыдущие новости